У ІІ половині ХІХ ст., а точніше 150 років тому вперше за парти сіли наші ще маленькі тоді прапрадіди. Повернімося до тих далеких часів.
У 1869 р. по всій Австрійській імперії проводиться шкільна реформа. За сприяння Ю. Федьковича, на основі закону і розпорядження міністра освіти від 20 серпня 1870 року почала працювати народна публічна школа у Вижниці. Було складено списки дітей, які повинні ходити до школи з 12 грудня. А якщо ні, то повинні були вказати причини невідвідування: хворобу дитини чи батьків, за якими треба доглядати, погану погоду чи непрохідну дорогу.
Спочатку наша школа була маленькою, тендітною, але уже впевненою в собі. Вона йшла тернистою дорогою часу і вбирала в себе тільки найкраще, найсвітліше, що було у ту добу: доброту, духовну красу, щиру дружбу, жагу до знань і віру в майбутнє. Саме тоді і починали свій трудовий шлях Микола Білінкевич, Скворницький Адальберт, Григорій Туркевич – перші учителі школи.
Переломним для нашої школи був 1918 рік. Цього року замінено назву «Руська школа» на «Українська школа». Стрімкою лавиною переплітаються події в листопаді 1918 р. – Буковинське віче, проголошення української влади у місті на чолі з старостою Святославом Лакустою, зміна управи, і найбільш приголомшливе встановлення румунської влади – 11 листопада. Починає проводитись румунізація навчання у школі.
Далі був прихід радянської влади, а згодом – Велика Вітчизняна війна. У післявоєнні будні директором школи став Сухар Григорій Несторович, який шукав різні способи приведення школи до порядку. Навчання проводилось у нинішній гімназії. Про гарний одяг не було мови. У дівчаток домоткані сорочки, спіднички, а зверху мамин або татів кептар чи піджак. Зошити, підручники, письмове приладдя було відсутнє і писали хто на чому міг – старих документах, полях або між рядками газет.
У важкий післявоєнний період змінювалися форми та методи роботи, змінювались вчителі та керівництво Вижницької школи. Значно пожвавилась навчально-виховна робота з приходом у школу у 1963 році нового директора – Надії Іванівни Прокопенко-Пустової. Протягом ряду років під її керівництвом школа була однією з кращих в республіці. Її досвід вивчався в Києві та Москві.
За 150 років свого існування школа пережила три режими: австрійський, румунський, радянський. У її стінах учні навчалися німецькою, румунською та російською мовами. Але, не зважаючи на окупаційні режими, вчителі навчали своїх вихованців точним і гуманітарним наукам. Тому, перефразовуючи М. Горького, можемо з упевненістю сказати: «Всьому, що в нас є хорошого, ми зобов’язані школі».
Незважаючи на труднощі та перешкоди з кожним роком росла наша школа, утверджувалася, розквітала. Тепер уже вона ділилася своїм добром, світлом, красою. Десятиріччями сіяла паростки мудрості, досвіду, знань у дитячі серця. І вони проросли. І стало її цвіту по всьому світу.
Гордістю школи є її відомі випускники: доктор медичних наук Тарас Никула, кандидат медичних наук Михайло Шкварюк, доктор технічних наук Валерій Прокопенко, доктор медичних наук Іван Фуштей, академік Олег Ангельський, доктор фізико-математичних наук Любов Плав’юк, доктор біологічних наук Зоя Щудло, народний артист України Назарій Яремчук, співак Анатолій Руснак, кіноактор Юрій Карпов, генерал Олександр Мельников та інші.
За багато років змінилось кілька поколінь учителів. Сьогодні, у нас працюють 64 вчителі, з яких:
- 7 - учителів-методистів;
- 10 старших вчителів;
- 28 спеціаліст вищої категорії;
- 8 - спеціалістів І категорії;
- 9 - спеціалістів ІІ категорії;
- 19 - спеціалістів.
Вижницький опорний ліцей ім. Юрія Федьковича не просто навчальний заклад, а друга домівка для нас, учнів, і для освітян. Усі ми – родина, у якій поважають одне одного, піклуються про молодших, допомагають старшим, діляться досвідом.
